Сайт газеты

Воскресенье, 06 октября 2019 12:19

Євген Дзекелев: «Вдома ми з дружиною не граємо і не співаємо. Щоб не було алергії»

Автор 
Євген Дзекелев Євген Дзекелев

Відомий глухівський музикант розповів як зацікавити та закохати дітей у музику

21 вересня відомий глухівський музикант Євген Дзекелев відсвяткував своє 55-ліття.
34 роки життя він присвятив школі і дітям.
До дня вчителя - розмова про те, що музика така ж важлива, як математика

Починав з гармошки

  Я на сцені з п’яти років. Першим інструментом, на якому навчився грати, була гармошка. Вона залишилася ще від мого дядька. Спочатку просто пілікав, намагався підібрати мелодію, потім стало щось виходити. У сьомому класі грав на танцях в есманській школі. Тоді батьки побачили мої здібності та віддали в музичну школу. Я пішов лише для того, щоб освоїти нотну грамоту. Після підготовчих курсів, одразу на слух зіграв «Полонез» Огінського в дві руки нота в ноту. Учитель сказав тоді: «Тобі більше тут робити нічого». Так закінчилося моє навчання в музичній школі, але за цей час вивчив нотну грамоту, що в подальшому дозволило самостійно розкладати музичні твори на партії. Зараз без проблем можу зіграти на будь-якому інструменті.

З практикантів – у музиканти

  За освітою я вчитель загальнотехнічних дисциплін і праці, закінчив Глухівський педінститут. У роки студентства грав у шести ансамблях на різних інструментах. Коли був на практиці у слоутській школі, директор одразу запросив мене на роботу вчителем музики та вручив ключі від квартири. На той момент це було дуже важливо, бо в нас тільки-но народився старший син. Якось закрутилося, завертілося. Одразу взявся до роботи, створили дитяче тріо «Дзвіночок», інші гурти і вже за рік досягли небувалого для Слоута рівня. За Березою, Некрасовим, Баничами було дуже складно пробитися. Але за два роки колектив став лауреатом на обласному конкурсі.

Сімейний тандем

  У Слоуті доля звела з Юрієм Бакликовим, який на той час працював художнім керівником. Він підштовхнув нас з дружиною до створення сімейного дуету. З Тетяною ми разом усе життя, ще сиділи у школі за однією партою. Вона талановита співачка, має надзвичайний голос. Зараз керує есманським народним аматорським жіночим вокальним ансамблем «Берегиня». За нашими плечима – багато виграних обласних та навіть всеукраїнських конкурсів. Роботі завжди віддавалися з головою. Дітей возили за собою. Пам’ятаю, як старшому було лише вісім місяців, ми виступали в Сопичі. А чужі люди його гляділи за кулісами. Діти підросли і теж стали виступати. Та й зараз немає таких свят у місті, де б не співали ми з дружиною, наші колективи чи діти.

Музика – як математика

  Після Слоута мене запросили директором у первомайську школу. А зараз ось уже 13 років працюю вчителем музичного мистецтва у глухівському інтернаті, зараз це ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Знову новий досвід, пошук. Я дуже люблю дітей і дуже не люблю славу. Бачу їх на сцені, ними живу. І вихованці мене розуміють. Урок музики такий же важливий, як і математика. Зараз дуже складно зацікавити молодь. Музика у школі – це не лише спів, потрібно не тільки сприймати, а й аналізувати композиції, пісні, життя і творчість митців. Адже, коли вивчають твір на літературі, обов’язково розбирають і біографію, філософський зміст. Будь-який митець, художник, письменник чи музикант втілює свої думки та переживання. Я намагаюся засобом музики передати ці почуття та створити образи, зацікавити дітей, закохати їх у музику.

Успіхи дітей – мої перемоги

  Учительську діяльність поєдную з підготовкою до конкурсів, свят. Репетиції, костюми, сценарії. За роки маємо багато успішних виступів та проєктів. Моя учениця Олександра Усок виграла міжнародний конкурс «Назустріч мрії» та була запрошена як гість на дитяче «Євробачення». Ансамбль «Чарівні мальви» постійно бере участь у всеукраїнських конкурсах. Ми вже були свого часу в Донецьку, Черкасах, Києві та навіть удостоїлися честі відкривати кінофестиваль «Покров». Близько десяти років постійно їздимо на всеукраїнський фестиваль «Чисті роси» і практично жодного разу не поверталися без призового місця.

Час професіоналів

  Я постійно навчаюся, відвідую майстер-класи. Спілкуюся з багатьма відомими артистами. Добре знаю Олега Скрипку, який допомагає нам багато в чому. Сьогодні для того, щоб вийти на високий рівень, потрібно закачувати рукава, тому що настав час професіоналів. Ви ж не наймаєте собі людину за могорич покласти плитку, а платите гроші за те, щоб вам зробили якісно. Теж саме і в мистецтві. Тут немає дрібниць, чогось неважливого. Якщо це всеукраїнський рівень, то навіть те, як в артиста лежить комірець, на сцені має значення.

Удома

  Удома ми з дружиною майже не буваємо, господарства не тримаємо, окрім кота та папуги. Забуваючи про себе, все робиться для дітей та творчості.
  До речі, вдома ми з Танею не граємо і не співаємо. Щоб не було алергії… Хочеться усе це лишити на роботі і якусь хвильку побути в тиші.
  Маємо двох синів, двох невісток, уже двох онуків.

Аліна Степанова, НЕДЕЛЯ

Прочитано 89 раз Последнее изменение Воскресенье, 06 октября 2019 19:44

Внешние ссылки предоставляются исключительно для справочных целей. Редакция газеты "Неделя" не несет ответственность за содержание внешних интернет-сайтов. Редакция может публиковать статьи в порядке обсуждения, не разделяя точку зрения автора. Использование в любой форме материалов, опубликованных в газете и на сайте, — с согласия редакции. Ссылка на газету при этом обязательна.

Top Desktop version