Сайт газеты

Воскресенье, 10 ноября 2019 14:41

Усе починалося з платівок

Автор 
Ірина Українець Ірина Українець

Відома співачка Ірина Українець розповіла, як пройшла шлях від шкільної сцени на Тернопільщині до опери в Італії

  Нещодавно у Глухівській школі мистецтв ім. М. Березовського у рамках І обласної відкритої практичної конференції відбувся сольний концерт оперної співачки, викладачки Київської академії музики ім. Р. Глієра Ірини Українець. Спеціально для наших читачів вона розкрила подробиці свого життя.
  Пані Ірино, поділіться своїми враженнями про Глухів, ви до нас вперше приїжджаєте?
  – Ні, я тут уже вдруге. Саме місто побачити знову не вдалося. Але я вражена тією атмосферою, що панувала на концерті. Було дуже приємно давати майстер-клас та співати для професіоналів. Тому що кожна людина, яка тут сиділа – професіонал. Мені важлива їх думка, оцінка та сприйняття. У Глухові люди теплі, відкриті. І те, що робить директор школи мистецтв Анна Мироненко, – це для міста неймовірне досягнення. Адже разом зі мною тут виступав Роман Лопатинський – це піаніст світового рівня. Навіть за кордоном його не кожен може почути. Це така значна подія, що вона має висвітлюватися на міському рівні, щоб більше людей могло долучитися.
  Зараз ви співачка, котру знають далеко за межами України. Розкажіть, як починали…
  – Я почала співати з п’яти років. Саме тоді закралися думки про те, щоб пов’язати з цим життя. Одного разу як найталановитішу серед учнів-аматорів мене відправили виступати на президентську ялинку. Там познайомилася з тодішнім главою держави Л. Кучмою. Той спів, напевно, припав до душі Леоніду Даниловичу, тому що його представники відправили мене на прослуховування у вище музичне училище в Києві. Тоді вперше почула, яким має бути оперне виконання, тому що була самоучкою. Слухала старі платівки з записами тріо сестер Байко. Сама переписувала пісні та під баян або акапельно виконувала їх на різних всеукраїнських оглядах, представляючи свою школу.
  До Києва таки вступили?
  – В училище, яке нині називається імені Глієра, взяли одразу. Так змінилося моє життя, з містечка на Тернопільщині пере­їхала до столиці. Пощастило з викладачкою Катериною Мамчур. У неї чудова італійська школа ще тих часів. На третьому курсі музучилища вступила до консерваторії, де навчалася у Володимира Гришка та народної артистки Зої Христич.
  У столиці було важко себе проявити, не загубитися серед яскравих особистостей?
  – Я багато працювала, займалася, вчилася. Отримувала нагороди, президентську стипендію. Відразу після закінчення академії ім. Чайковського в Києві пройшла кастинг та влаштувалася на роботу в Національну оперу України. В основному штаті працювала чотири роки. Паралельно почала викладати в академії музики ім. Глієра. Потім працювала в штаті Одеської опери. Нещодавно отримала дві вагомі відзнаки в Італії на міжнародному конкурсі: ІІ премію та спеціальний приз як краще професійне сопрано.
  Чим ви займаєтеся зараз?
  – Викладацькою, концертною діяльністю. Неодноразово співала у філармоніях Житомира, Чернівців, у Києві. Останнім часом практикуємо проведення спільних виступів з моїми учнями. Більше двох років співпрацюю з артцентром Козловського при національній опереті, де часто відбуваються мої концерти. Маю багато проєктів, знімаюся в кіно. Окрім цього, моєю пристрастю є поезія, вірші пишу з 13 років. Уже вийшло дві збірки. Займаюся озвучкою, для цього відкрила канал на ютубі.
  Як сприймають оперний спів у таких невеличких містах, як Глухів, чи знаходите свого слухача поза стінами консерваторії?
  – Звісно. Більше того, це чудово, коли класику популяризують для широкого загалу, особливо в маленьких містечках. Люди тут щиріші, вони одразу йдуть на контакт. Дуже важливо проводити такі концерти, тому що для кожного потрібен ковток свіжого повітря, ми маємо постійно пізнавати щось нове, аналізувати, порівнювати. І, перш ніж скласти думку подобається це мені чи ні, потрібно побачити, послухати та сприйняти.
   З 1 вересня набула чинності реформа початкової мистецької освіти, що викликала занепокоєння педагогів, батьків та дітей. Серед змін – скорочення годин навчання. Як ви ставитеся до таких нововведень?
  – Хоч безпосередньо музичні училища реформа не зачепила, але, звісно, вважаю це неприпустимим. Якщо ми зменшуємо кількість годин у мистецьких школах, то музиканти лишаються без роботи. Якщо проводити таку реформу, то потрібно надати альтернативу. Крім того, музика впливає на інтелектуальний та емоційний розвиток дитини. Тоді яку націю ми виховаємо? Як спів, так і гра на музичних інструментах розвивають уяву, свідомість, інтелект. Це необхідність.

Аліна Степанова, НЕДЕЛЯ

Прочитано 51 раз Последнее изменение Воскресенье, 10 ноября 2019 15:20

Внешние ссылки предоставляются исключительно для справочных целей. Редакция газеты "Неделя" не несет ответственность за содержание внешних интернет-сайтов. Редакция может публиковать статьи в порядке обсуждения, не разделяя точку зрения автора. Использование в любой форме материалов, опубликованных в газете и на сайте, — с согласия редакции. Ссылка на газету при этом обязательна.

Top Desktop version