Сайт газеты

Среда, 11 апреля 2018 10:52

Пройшов через пекло

Автор: 
С.І. Кириченко С.І. Кириченко

Викладач Глухівського технікуму Степан Кириченко планував втечу з концтабору на захопленому німецькому літаку

  Степана Івановича Кириченка у Глухові називали людиною виняткових технічних здібностей. У технікумі (нині це Глухівський агротехнічний інститут СНАУ ім. С.А. Ковпака) він викладав електротехнічні спецдисципліни. Створив перший клас програмованого навчання, лабораторію технічних засобів навчання, яка довгий час вважалася однією з кращих. У 1950-х роках одним з перших організував прийом телевізійних передач, встановивши разом з колегами саморобний телевізійний ретранслятор на водонапірній вежі. Це тоді дало змогу глухівчанам познайомитись з новим дивом технічного прогресу. Перші телевізори коштували недешево, тож Степан Іванович змайстрував саморобний.
  Він був незмінним учасником усіх виставок технічної творчості, включаючи Виставку досягнень народного господарства в Києві. Роботи, виконані викладачем та його учнями, завжди привертали увагу новизною та досконалістю. Був автором численних винаходів та раціоналізаторських пропозицій.    Справжнім захопленням Степана Івановича була фотосправа.
  Але тільки найближчі люди знали, що довелось пережити цьому чоловіку, через які випробування пройти. Народився він у селі Некрасовому 18 січня 1923 р. Після смерті батька у 1933 р. сім’я переїхала до Глухова. Потім важко захворіла мама, і Степан потрапив у дитячий будинок, а згодом – під патронат у село Уздиця, де він закінчив семирічну школу. Патронат у ті часи був звичним явищем – дитину приймала сім’я колгоспників, яким видавали продукти на утримання сироти.
  У 1938 році Степан вступив до Глухівського технікуму. Але навчання перервала війна. 22 липня 1942 року «під силою зброї місцевої поліції», як пізніше напише він у своїй автобіографії, потрапив на примусові роботи у Німеччину в місто Арнштадт на радіоламповий завод. Став слухати по радіо повідомлення радінформбюро, записував і поширював листівки. За це його відправили до концтабору Заксенхаузен.
  Одним з найважчих покарань була спеціальна траса для випробування взуття. В’язні щодня долали з різним темпом 40-кілометрові дистанції у новому взутті менших розмірів з мішками вагою 10, а інколи 20-25 кг. Більше місяця не витримував ніхто – ноги розпухали і розтирались до крові. За приблизними даними загинуло у цьому таборі більше ста тисяч людей.
  Степану Івановичу дивом вдалося залишитись живим. З групою в’язнів його відправили на острів Узедом, де розташовувався ракетний центр рейху з полігоном Пенемюнде для випробування балістичної ракети «Фау-2». Враховуючи особливу важливість і секретність цього місця (у разі успішного завершення випробувань гітлерівське командування розраховувало змінити перебіг війни на свою користь), вихід для в’язнів був тільки один – через трубу крематорію.
  Але прагнення свободи було сильнішим, і полонені почали готувати неймовірний план втечі, вирішивши захопити на аеродромі літак. В історію Другої світової війни цей зухвалий вчинок уійшов під назвою «Втеча групи Девятаєва». До неї готувались старанно: під час робіт на аеродромі оглядали кабіни, збирали таблички від приборів, деталі з пошкоджених літаків, щоб вивчити їх. Керував підготовкою льотчик Девятаєв. Учасники групи ніколи не потрапляли на аеродром усі разом. Тому, коли трапилась нагода для втечі, Кириченка якраз там не було. Але десятьом побратимам все вдалося: 8 лютого 1945 року з великими труднощами пілот підняв літак у повітря і посадив уже за лінією фронту.
  Степана Івановича звільнили американські війська. Доля ще раз подарувала йому життя. Влаштувався кіно-радіотехніком у госпіталі, пройшов усі передбачені в такому випадку перевірки, земляк-особіст порадив нікому не говорити про участь у групі Девятаєва.
  У 1947 р. Кириченко повернувся у Глухів, продовжив навчання на 2 курсі технікуму. Після його закінчення працював техніком-електриком Корсунської ГЕС. А в 1951 р. запропонували повернутись у рідний технікум, де наступні 32 роки вчив майбутніх електриків. Звісно, про концтабір, пережиті муки, участь у групі Девятаєва ніхто не знав.
  Цікаво, що у грудні 1974 року у Глухів до Степана Івановича завітав Герой Радянського Союзу Михайло Петрович Девятаєв, який здійснив втечу на захопленому німецькому бомбардувальнику «Хейнкель-111» з полігону Пенемюнде. Він, як і Кириченко, в групі «топтунів» розношував взуття, у жовтні 1944 р. у складі групи з 1500 в’язнів їх відправили на острів Узедом.

Надія Зайцева

Прочитано 104 раз Последнее изменение Пятница, 13 апреля 2018 10:02

Внешние ссылки предоставляются исключительно для справочных целей. Редакция газеты "Неделя" не несет ответственность за содержание внешних интернет-сайтов. Редакция может публиковать статьи в порядке обсуждения, не разделяя точку зрения автора. Использование в любой форме материалов, опубликованных в газете и на сайте, — с согласия редакции. Ссылка на газету при этом обязательна.

Top Desktop version