Сайт газеты

Четверг, 09 мая 2019 10:59

«Як сил зовсім не стане, на колінах приповзу 9 травня до пам’ятника»

Автор 
Ветеран Василь Петренко. Довгожитель з Яструбщини – один з 23 живих фронтовиків Глухівщини Ветеран Василь Петренко. Довгожитель з Яструбщини – один з 23 живих фронтовиків Глухівщини

Для 94-річного учасника бойових дій Василя петренка День Перемоги є найважливішим святом

  9 травня для Василя Захаровича Петренка – одне з найбільших свят. Ветеран щороку ходить покладати квіти до пам’ятника. Останнім часом сільрада його підвозить на машині. Колишній фронтовик каже, що поки Бог дасть жити, буде завжди на мітингу.
  – Якщо навіть мене не возитимуть, на колінах приповзу 9 травня до пам’ятника, щоб віддати шану всім загиблим воїнам, – зі сльозами на очах говорить дідусь.
  Коли напередодні 9 травня ми завітали в гості до Василя Захаровича в його рідну Яструбщину, той прогулювався біля двору. Для опори – палиця в руках, веселий, привітний. Звісно, вік позначився на здоров’ї, і чоловік недочуває. Перше – розпитує про ветеранів з інших сіл. Мовчки хитає головою, коли взнає, що хтось помер. Ряди ветеранів не просто рідіють, їх уже одиниці… Передає вітання колишньому голові ветеранської організації Миколі Ваську, з яким співпрацював багато років.
  Вітаємо дідуся з Днем піхоти, який уперше відзначається в Україні. Шуткує, що поки він на ногах – значить, піхота. На життя не жаліється. І взагалі, бути всім задоволеним – це характерна риса покоління ветеранів. Донька Анна, яка переїхала з Глухова в село доглядати за батьком, говорить, що він ще сам обхолює себе. Більше того, Василь Захарович ще до сих пір тримає пасіку. Так, вона невелика – залишилось два вулики, але ж за ними доглядає сам. Також на себе бере випас гусенят – відповідальна робота.
  Це сьогодні він довгожитель, місцева знаменитість. А був час, коли молодий хлопець разом з тисячами ровесників воював на фронті. Коли заводимо мову про війну, то Василь Захарович не може стримати сліз. Як і всім ветеранам, йому, говорить, до сих пір болить у пам’яті все те жахіття, яке довелось пережити. Знає і пам’ятає дуже багато, але не все хочеться розповідати. Говорить, що навіть 74 роки не стерли спогадів.
  До армії 19-річного Василя Петренка мобілізували в 1943 році, і він потрапив до 45-го артилерійського навчального полку в м. Клінци Брянської області. У кінці 1943 був відправлений на 1-й Білоруський фронт, служив у 217 стрілецькій дивізії 740 полку. 24 лютого 1944 року його було тяжко поранено. У госпіталі міста Актюбинська (Казахстан) пробув аж 7 місяців. У кінці грудня 1944 року солдата відправляють на 1-й Український фронт, який звільняв Білорусь, Польщу, Чехословаччину. Петренка перевели в армійську кінно-санітарну роту, головна задача якої була возити поранених бійців. День Перемоги Василь Захарович зустрів під стінами Праги. Нагороджений медаллю «За визволення Германії», має звання капітан.
  У 1946 році повернувся в рідне село. Все життя працював у колгоспі механізатором. З дружиною виховали двох доньок.
  З Днем Перемоги, ветерани!

Ольга Медведь, НЕДЕЛЯ

Прочитано 83 раз Последнее изменение Четверг, 09 мая 2019 11:52

Внешние ссылки предоставляются исключительно для справочных целей. Редакция газеты "Неделя" не несет ответственность за содержание внешних интернет-сайтов. Редакция может публиковать статьи в порядке обсуждения, не разделяя точку зрения автора. Использование в любой форме материалов, опубликованных в газете и на сайте, — с согласия редакции. Ссылка на газету при этом обязательна.

Top Desktop version