Сайт газеты

Среда, 08 мая 2019 14:16

І партизан, і танкіст

Автор 

Іван Кирилович Мамай залишився єдиним у Глухівському районі, хто воював на Курській дузі

  Роздивитись, хто приїхав у гості, 92-річний ветеран з Бачівська не зміг. Так сталось, що дідусь майже нічого не бачить. Але всім протягує руку, вітається. У своєму дворі, хаті він приловчився пересуватись, як кажуть, навпомацки, бо все тут знайоме. Дідусь уже не перший рік живе сам. Бо дружина померла, не стало й однієї доньки, а ще троє дітей проживають у різних містах. Звичайно, по можливості всі приїздять до батька. Ось і цього 9 травня Іван Кирилович чекає в гості на доньку з Горлівки. Представники сільради говорять, що тільки декілька років назад, як зір став падати, Іван Кирилович погодився на допомогу соцпрацівника, а до того часу всіляко відмовлявся. Казав, солдат зі всім справиться сам.
  На питання журналістів, чи важко живеться сьогодні, фронтовик відповідає: «Дочечко, я таке бачив у своєму житті, що мене вже нічим не налякаєш. Жаліюсь лише на здоров’я, що нічого і нікого не бачу, але добре, що при пам’яті».
  Про лихоліття війни ветеран пам’ятає все, наче то було учора. Не обходиться наша розмова, звичайно, без сліз, печалі.
  Страхіття війни Іван Кирилович відчув на собі 15-річним хлопцем. У грудні 1942 року з товаришем юний Мамай пішов у Хінельський ліс шукати партизан. Каже, що перший бій був дуже важким, ледве дочекалися підкріплення. Земляк брав участь у найзапекліших сутичках з ворогом. У нерівному бою народних месників з фашистами в селі Сінному Краснопільського району на його очах загинув комісар Мельник. Під Полтавою відрізаний від з’єднання загін із 126 партизан, у якому був і Мамай, потрапив під обстріл ворожих танків. Кінь Івана, на якому обірвалася збруя, упав на льоду, а навкруги – фашисти. І досі не знає, як залишився живим.
  Партизани, які уціліли, вислизнувши з вогневого кільця, подолали чималу відстань і з’єдналися з 3-м Українським фронтом. Червоноармієць Мамай воював на Курській дузі в танковій бригаді. Довелося Івану Кириловичу побувати в фронтовій контррозвідці, так званому СМЕРШі (скорочено від «смерть шпіонам»). Добре пам’ятає, як ходив з донесенням до самого маршала Рокосовського. Йшов пішки без зброї 12 кілометрів, тримаючи всю секретну інформацію в пам’яті: розміщення, кількість, озброєння.
  – Я доповів маршалу і на все життя зберіг його слова: «Ех! Слава таким дітям, як ти, синочку!»
  Потім були бої за Західну Україну, форсування Вісли. У Польщі підірвався на міні й отримав тяжке поранення. На санітарному поїзді довелося подолати тисячі кілометрів, доки потрапив до шпиталю в Тбілісі.
  Про героїчне минуле Івана Кириловича говорять його нагороди: орден «За мужність», орден Віт­чизняної війни ІІ ступеня, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «Георгій Жуков», дві «Захиснику Вітчизни», нагрудні знаки «1943-2008 рр. Курської битви», «Партизан України 1941-1945 рр.»

Ольга Медвідь, «НЕДЕЛЯ»

Прочитано 133 раз Последнее изменение Среда, 08 мая 2019 14:25

Внешние ссылки предоставляются исключительно для справочных целей. Редакция газеты "Неделя" не несет ответственность за содержание внешних интернет-сайтов. Редакция может публиковать статьи в порядке обсуждения, не разделяя точку зрения автора. Использование в любой форме материалов, опубликованных в газете и на сайте, — с согласия редакции. Ссылка на газету при этом обязательна.

Top Desktop version